В основу конструкторського задуму лягла давня дитяча мрія. А до її практичного втілення підштовхнув 35-річного Валентина Трофименка синок, дитина з особливими потребами. Він, як і татко, захоплюється конструюванням.

На перші випробування потужної машини зібрались найближчі: сім’я та друзі, які допомагали Валентину у реалізації його задуму. Сонячна погода та мальовничий краєвид якнайкраще відповідала настрою присутніх, тож з першим заїздом не забарились.
За кермом — тато, а поруч — 11-річний син Тимур. Хлопці хвилюються, втім баггі не підвів: одразу завівся та за кілька секунд набрав швидкість. Перші метри наростаючого руху і на обличчях гонщиків відображується калейдоскоп вражень. Мрія колишнього правоохоронця втілилась у реальність.
А почалось все з дитячого захоплення конструкторами. Малий Валя обожнював збирати моделі автомобілів. Він годинами міг просидіти на підлозі, кріплячи одну до одної деталі, а потім вдосконалював вже зібране на свій лад. Батьки хлопчика заохочували його хобі і купували для нього нові конструктори.
«У мене їх було з десяток, — згадує Валентин Трофименко. – Звичайно, нові придбання батьків підсилювали мій інтерес, але про перші свої конструктори я ніколи не забував. Награвшись з новими, я повертався до улюблених. І іноді, якщо деталі підходили, збирав спільні моделі».


З роками цікавість до конструювання у Валентина відійшла на другий план. Багато часу забирало навчання, а потім — робота в правоохоронних органах та сім’я. Втім свою дитячу мрію чоловік ніколи не забував.
Так склалася доля, що йому довелось зробити нелегкий вибір між роботою дільничним та родиною. Вроджена відповідальність за рідних схилила його залишити службу, адже син з особливими потребами та новонароджена донечка вимагали багато часу від батьків.
Лише півроку тому він серйозно задумався над реалізацією свого давнього задуму. Діти підросли, побут налагодився і у Валентина з’явився час на здійснення своєї дитячої мрії.
Почав він з перегляду спеціалізованих ролики в Інтернеті, спілкування у чатах з однодумцями — «кулібиними». Коли омріяний баггі з’явився на папері, він став підшукувати для нього деталі.
Валентин звернувся до своїх друзів, серед яких багато колишніх і нині працюючих поліцейських. Останні допомагали йому, хто чим міг: хтось передав йому колеса та глушник для авто; хтось — труби, з якого був зварений каркас машини; а хтось – свій вільний час та вмілі руки. Робота закипіла і за чотири місяці красень — багги вже тішив власника своїми могутніми формами.
«Працювати над своїм витвором доводилось у вихідні, до пізнього вечора, — розповідає Валентин. — Сім’я з початку не знала про мої плани та роботу над проектом, тож доводилось трішечки лукавити перед дружиною, вигадуючи причини моєї відсутності вдома. Вперше я показав їм свій баггі, коли вже проглядались форми. Тоді син сказав мені, що машина йому «страшенно» подобається, і він буде допомагати її збирати».
За словами конструктора – аматора, у баггі закладені деталі з чотирьох автомобілів: Пежо, дві моделі ВАЗу та Део – Нексія. Проте самохідний апарат треба ще допрацьовувати: обшити корпус металом, поставити антибризковики, остаточно відрегулювати механізми.
Дійсно щасливій власник саморобного баггі дякує друзям за допомогу у його створенні та ділиться з ними своїми планами щодо подальшої модернізації. У подальшому Валентин збирається користуватися ним під час прогулянок на природі. А улюблена дружина з дітьми обіцяють і надалі підтримувати свого татка у всіх його починаннях та допомагати йому своєю турботою, коханням та затишком у домі.

Татьяна Меняйло

1 комментарий

  1. Николай

    Молдчага

    Ответить

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.